Узагальнення судової практики щодо розгляду кримінальних проваджень із застосуванням заходів виховного характеру протягом 2021 року

Узагальнення

судової практики щодо розгляду кримінальних проваджень із застосуванням заходів виховного характеру протягом 2021 року

Окремі питання щодо примусових заходів виховного характеру і на даний час залишаються недостатньо дослідженими.

Впродовж 2021 року в провадженні Калинівського районного суду Вінницької області першої інстанції перебувало 342 кримінальних проваджень, з яких 196 справ надійшло у 2021 році. Із загальної кількості кримінальних справ, що перебували на розгляді: • розглянуто – 155 справ; • повернуто -1; • закрито провадження – 28, правлено для визначення підсудності – 2;  застосовано заходи виховного характеру до неповнолітнього – 5; залишок на кінець звітного періоду – 187 справ. Стосовно 5 неповнолітніх осіб було розглянуто кримінальні справи, згідно з вироком суду їх було звільнено від покарання та застосовано примусові заходи виховного характеру у вигляді передачі неповнолітніх під нагляд законних представників.

Метою узагальнення є дослідження доцільності звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру у виді застереження та здатність застереження як заходу державного примусу примусових кримінально-правових заходів забезпечити досягнення мети застосування примусових заходів виховного характеру. Виклад основного матеріалу. Відповідно до Керівних принципів ООН для попередження злочинності серед неповнолітніх, прийнятих  та  проголошених  резолюцією  45/112  Генеральної Асамблеї від 14.12.1990, слід уникати криміналізації та покарання дитини за поведінку, яка не завдає шкоди розвитку самої дитини та іншим. Мінімальні  стандартні  правила  ООН,  які  стосуються  відправлення  правосуддя  щодо  неповнолітніх («Пекінські правила») від 29.11.1985, орієнтують держави не допускати передчасного застосування до неповнолітніх кримінального покарання, особливо у виді позбавлення волі, та визначають, що доцільно надавати перевагу опіці та нагляду, пробації, громадським роботам, фінансовим покаранням, компенсації та реституції, передачі на виховання.

Указом Президента України від 24.05.2011 № 597/2011 схвалено Концепцію розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні, якою визначено, що для досягнення поставленої мети необхідно забезпечити ефективне правосуддя щодо неповнолітніх, які вчинили правопорушення, з рахуванням вікових, соціально-психологічних, психофізичних та інших особливостей розвитку; створити ефективну систему реабілітації неповнолітніх, які вчинили правопорушення, з метою їх перевиховання та ресоціалізації. Частинами 1, 2 ст. 105 КК України визначено, що неповнолітній, який вчинив кримінальний проступок або нетяжкий злочин, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання. У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру.

Зі змісту вищевказаної норми КК України слідує, що примусові заходи виховного характеру є альтернативою кримінальному покаранню. Вони надають можливість неповнолітній особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, виправитися без призначення їй покарання за вчинене кримінальне правопорушення. Діючий КК України містить норми, які визначають мету покарання (ст. 50 КК України), мету застосування примусових заходів медичного характеру (ст. 92 КК України). Проте він не містить норм, які б визначали мету застосування примусових заходів виховного характеру, тобто кінцевий результат застосування примусових заходів виховного характеру. Без визначення мети застосування примусових заходів виховного характеру неможливо визначити ефективні види таких заходів. У постанові від 09.10.2023 у справі № 233/2288/22 Верховний Суд зазначив, що основним принципом, яким повинен керуватися суд під час обрання виду примусових заходів виховного характеру неповнолітньому, є забезпечення якнайкращих інтересів дитини.

Метою застосування примусових заходів виховного характеру є забезпечення інтересів неповнолітнього, які полягають в одержанні не тільки належного виховання, а й освіти, лікування, соціальної, психологічної допомоги, захисту від жорстокого поводження, насильства та експлуатації, а також у наявності можливості адаптуватися до реалій суспільного життя, підвищити загальноосвітній і культурний рівень, набути професії та працевлаштуватися. Про аналогічну мету застосування примусових заходів виховного характеру зазначено і у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру» № 2 від 15.05.2006. У своїй постанові від 10.06.2020 у справі № 161/7253/18 Верховний Суд зазначив, що «з метою забезпечення особливих потреб неповнолітніх, які обумовлені недостатністю інтелектуального розвитку, життєвого досвіду, соціально-психологічними особливостями особи, законодавцем у положеннях ст.ст. 97, 105, 106 КК України було передбачено можливість заміни кримінальної  відповідальності  або  покарання  примусовими  заходами  виховного  характеру». З наведеного слідує, що основною (визначальною) метою застосування вказаних заходів є перевиховання. Зі змісту ч. 1 ст. 105 КК України слідує, що метою застосування примусових заходів виховного характеру при звільненні неповнолітнього від покарання є його виправлення. Питання щодо мети застосування примусових заходів виховного характеру залишається дискусійним. Так, метою застосування примусових заходів виховного характеру є перевиховання неповнолітньої особи. Це визначальна мета застосування кримінально-правових заходів до неповнолітніх, яка вказує на необхідність формування нових стереотипів поведінки особи відповідно до вимог кримінального закону. Застосування цих заходів переслідує досягнення таких самих цілей, що і застосування кримінального покарання. Примусові заходи виховного характеру «виступають заходами виховного впливу та переконання, які спрямовані на забезпечення правильного формування особистості неповнолітніх та запобігання вчинення ними злочинів. Метою примусових заходів виховного характеру, застосовуваних до неповнолітніх, є: припинення злочинної діяльності підлітків і залучення їх до позитивної соціальної діяльності, в тому числі й шляхом усунення причин і умов, що формують протиправні дії; виправлення неповнолітнього за допомогою примусових заходів виховного характеру, а також попередження вчинення нових злочинів з боку підлітка. На нашу думку, метою застосування примусових заходів виховного характеру має бути не тільки ресоціалізація та перевиховання неповнолітніх, а й запобігання вчиненню ними нових кримінальних правопорушень. Дискусійним залишається також питання чи здатні примусові заходи виховного характеру у вигляді застереження забезпечити перевиховання неповнолітнього, сприяти налагодженню позитивних соціальних зв’язків та запобігти вчиненню ним нових кримінальних правопорушень та чи доцільним є їх застосування. Кримінальний кодекс України не містить визначення поняття такого примусового заходу виховного характеру як «застереження».

При цьому залишається невизначеним, яким чином суд має роз’яснити неповнолітньому наслідки його дій, оголосити йому осуд та попередити про негативні наслідки, тобто в усному порядку після проголошення вироку, чи зазначити про це безпосередньо в обвинувальному вироку суду. Не містить відповіді на вказане питання і положення ст. 374 КПК України, які визначають зміст вироку.  Аналіз судової практики свідчить про те, що більшість суддів, які звільняють неповнолітніх від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру у виді застереження у резолютивній частині вироку зазначають лише, що неповнолітня особа на підставі ст. 105 КК України звільняється від покарання, із застосуванням примусового заходу виховного характеру у виді застереження, тобто не конкретизують в чому саме знаходить свій прояв такий примусовий захід виховного характеру як застереження та від чого саме суд застерігає неповнолітнього.

При застосуванні примусових заходів виховного характеру у виді застереження суди обмежуються лише загальними фразами та конкретизують, які саме більш суворі правові наслідки можуть настати у разі продовження неповнолітнім протиправної поведінки чи вчинення нового кримінального правопорушення, внаслідок чого вказаний захід фактично не в змозі справити на особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, належний вплив.

Слід також зазначити, що вирок суду, яким неповнолітній визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, але звільнений від покарання, може бути оскаржений. Проте такий примусовий захід виховного характеру як застереження фактично виконується судом в момент проголошення вироку та припинення його застосування є неможливим у разі скасування вироку суду. Безпосередня реалізація суддею примусових заходів виховного характеру у виді застереження спотворює інститут «законної сили» судових рішень». Крім того, приймаючи до уваги, що примусові заходи виховного характеру у разі звільнення особи від покарання є заходами державного примусу, що застосовується до неповнолітньої особи, яка вчинила кримінальний проступок чи злочин невеликої тяжкості, то вважаємо, що застереження слід виключити з переліку видів примусових заходів виховного характеру, які можуть бути застосовані до особи на підставі ст. 105 КК України.

Висновки.

Вважається, що у КК України має бути зазначена мета застосування примусових заходів виховного характеру, наведене визначення кожного із видів примусових заходів виховного характеру, що дозволить забезпечити єдине розуміння вказаних базових понять при вирішенні питання про звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру. Крім того, примусовий захід виховного характеру у вигляді застереження слід виключити з переліку видів примусових заходів, які можуть бути застосовані у разі звільнення неповнолітнього від покарання як такого, що не здатний забезпечити перевиховання неповнолітніх та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.

Керівник апарату суду

Калинівського районного суду Вінницької області                                  Анатолій ДУДАР