Калинівським районним судом за період 2010 рік було розглянуто 8 справ про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, з яких: по 5 справах винесено рішення; 3 справи залишено без розгляду. За період 2011 року розглянуто 5 справ, з яких – 1 задоволена, а 4 – закрито.
При розгляді цивільних справ вказаної категорії судді Калинівського районного суду керуються вимогами Цивільного Кодексу України та постановами Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» та №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 р.
З положень норм, що містяться у главах 81 та 82 ЦК, слідує, що умовами виникнення зобов'язань по відшкодуванню шкоди, завданої внаслідок неусунення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи, є:
1) виникнення шкоди. Шкода може бути як майновою (матеріальною), так і немайновою (нематеріальною). Можливі випадки, коли в результаті тієї самої дії може виникнути одночасно як та, так і інша шкода, а зазіхання на немайнове благо тягне поряд з немайновою матеріальну шкоду і навпаки;
2) протиправна дія або бездіяльність, якою створена загроза заподіяння шкоди.
3) причинний зв'язок між протиправною дією або бездіяльністю, якими створено небезпеку, і шкодою, що зазнала заінтересована особа. Слід зазначити, що у даних зобов'язаннях умовою відповідальності особи за створення небезпеки заподіяння шкоди є «подвійний» причинний зв'язок. По-перше, це причинний зв'язок між дією (бездіяльністю) і небезпекою виникнення шкоди, по-друге, причинний зв'язок між створеною небезпекою і шкодою, що виникла;
4) провина особи, що створила небезпеку заподіяння шкоди.
Розмір та обсяг шкоди, що підлягає відшкодуванню, визначаються відповідно до правил глави 82 ЦК України.
Відшкодування за ст. 1187 ЦК України проводиться, коли шкода безпосередньо заподіяна джерелом підвищеної небезпеки. Якщо шкоду заподіяно хоч і під час експлуатації джерела підвищеної небезпеки, але не ним, відшкодування за заподіяну шкоду за цими статтями виключається. Обов'язок з відшкодування заподіяної джерелом підвищеної небезпеки шкоди виникає незалежно від вини заподіювача шкоди, тобто і за випадково заподіяну шкоду. В цьому полягає істотна особливість відшкодування за ст. 1187 ЦК України порівняно з відшкодуванням на загальних підставах. Безвинний характер обов'язку з відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, підтверджується змістом обставин, які виключають застосування цих статей. До таких обставин належать непереборна сила та умисел потерпілого. Отже, в усіх інших випадках, у тому числі і за відсутності вини володільця джерела підвищеної небезпеки, останній відшкодовує шкоду потерпілому.
Особливість правил відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, полягає в наявності лише трьох підстав для виникнення відповідальності:
а) наявність шкоди;
б) протиправна дія заподіювача шкоди;
в) наявність причинного зв'язку між протиправною дією та шкодою.
Вина заподіювача шкоди не вимагається. Тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини). Відповідальність такої особи поширюється до межі непереборної сили. Тому її називають підвищеною.
Статтею 1194 ЦК України передбачено норму про можливість встановлення обов'язкового страхування цивільної відповідальності. Це означає, що за володільця відповідних видів джерел підвищеної небезпеки обов'язок відшкодування завданої шкоди потерпілому несе страховик.
Така норма нового Кодексу знайшла реалізацію в Положенні про порядок і умови проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності володільців транспортних засобів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1996 р. № 1175.
Обов'язкове страхування цивільної відповідальності володільців транспортних засобів здійснюється з метою забезпечити відшкодування шкоди, заподіяної потерпілим внаслідок дорожньо-транспортної події.
Суб'єктами правовідносин з обов'язкового страхування цивільної відповідальності є страхувальники (володільці транспортних засобів), страховики (страхові організації), треті особи (потерпілі) — юридичні і фізичні особи, яким заподіяно шкоду транспортним засобом внаслідок дорожньо-транспортної події. Об'єктом вищезазначених правовідносин є цивільна відповідальність володільців транспортних засобів за шкоду, завдану життю і здоров'ю третіх осіб, а також їхньому майну.
Страховик має право вимагати відшкодування проведених страхових виплат від третьої особи, страхувальника або особи, що керувала транспортним засобом у таких випадках:
1) навмисного заподіяння шкоди третій особі;
2) керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння або під впливом наркотичних чи токсичних речовин;
3) відсутності посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії;
4) якщо винуватець покинув місце дорожньо-транспортної події на порушення встановлених правил;
5) якщо страховий випадок стався через невідповідність технічного стану і устаткування транспортного засобу вимогам Правил дорожнього руху України;
6) якщо страхувальник або третя особа подали страховикові недостовірні відомості.
Особи, які експлуатують транспортний засіб без договору обов'язкового страхування цивільної відповідальності, в разі заподіяння шкоди відповідають за ст. 1187 ЦК України.
При розгляді справ вказаної категорії спірних питань, пов’язаних із страхуванням автотранспортних засобів, не виникало.
Голова Калинівського
районного суду Ю.П.Попик
_03_03.png)
