Узагальнення
судової практики про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду за 2009 рік
В умовах сучасного державотворення все більшого значення набувають політичні, соціально-економічні й особисті права і свободи громадян, а також способи їхнього забезпечення та захисту. Правосуддя є вищою формою захисту порушених чи оскаржених суб'єктивних цивільних прав. У правовій державі, якою ми хочемо бачити Україну, одним з найважливіших засобів підтримки і забезпечення здійснення цих прав є судова система, тому що саме суд забезпечує здійснення .правосуддя по цивільних справах.
В Україні на сучасному етапі її розвитку проходить вдосконалення правової бази, якою закріплено правове становище громадян і орішгізацій і встановлені гарантії реалізації і захисту їх прав і свобод, визначених Конституцією та іншими законами України. Конституційні норми, в яких закріплені ці права і інтереси, виступають основою для деталізації їх в галузевому законодавстві, регулювання всіх аспектів їх дії і для визначення юридичних гарантій реалізації, а також для встановлення процесуального порядку захисту суб'єктивних майнових та особистих немайнових (цивільних) прав, охоронюваних законом інтересів і свобод, в тому числі також засобами цивільного процесуального права.
В умовах інтеграції України до європейського співтовариства одним з пріоритетних напрямків вдосконалення цивільного судочинства є покращення процесуально-правової регламентації оптимального порядку розгляду та вирішення цивільних справ судами загальної юрисдикції. Основна увага законодавця має бути зосереджена на вдосконаленні існуючих і створенні нових процедур, інститутів й механізмів, покликаних забезпечити ефективний та оперативний захист суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб. В умовах інтеграції українського законодавства до стандартів Європейського Союзу не можна залишити поза увагою сумну практику рішень Європейського суду з права людини, в яких одним із основних відмічається порушення розумних строків розгляду та вирішення справ судами.
ЦПК України містить позитивні новації щодо процесуального оформлення та змісту стадії підготовки справ до судового розгляду, яка називається — попереднє судове засідання. Після порушення справи суд невідкладно надсилає особам, які беруть у ній участь, копію ухвали про порушення останньої, де зазначається: 1) найменування суду, прізвище та ініціали судді, який порушив справу, її номер; 2) який позов, ким і до кого пред'явлено; 3) перелік передбачених ЦПК України прав та обов'язків осіб, котрі беруть участь у справі; 4) час і місце попереднього судового засідання; 5) пропозиції відповідачу подати у вказаний строк письмові заперечення проти позову та докази, якими вони обґрунтовуються. Попереднє судове засідання відбувається з дотриманням правил проведення судового засідання з розгляду справи по суті. Усі дії головуючого та учасників процесу фіксуються у протоколі засідання. Однак помітні і недоліки запропонованого проекту.
В юридичній літературі справедливо відзначалось виняткове значення належної правової регламентації підготовки цивільних справ до судового розгляду, від рівня проведення якої значною мірою залежить законність і обґрунтованість судових рішень, якість та ефективність правосуддя в цілому. Переважна більшість досліджень присвячених даній проблематиці проводилась ще до прийняття та набрання чинності новим Цивільним процесуальним кодексом України і не може слугувати достатнім теоретичним підґрунтям для подальшого розвитку процесуального законодавства в частині підвищення ефективності, вдосконалення та оптимізації порядку підготовки справ до судового розгляду.
Прийнятий у березні 2004 року новий Цивільний процесуальний кодекс України, який вступив у силу 1 вересня 2005 року, зробив якісно новий крок у правовому регулюванні правовідносин, що виникають при підготовці цивільної справи до розгляду: ним суттєво змінено зміст даної процесуальної стадії, запроваджено її нову процесуальну форму, закріплено обов'язковість проведення підготовки в апеляційному та касаційному провадженнях, здійснено низку інших суттєвих змін. Крім того, в процесі розробки та прийняття даного кодексу з різних суб'єктивних та об'єктивних причин були втрачені окремі ефективні дефініції, що визначали порядок підготовки справ до судового розгляду. Окремі питання, неврегульовані ЦПК 1963 року, так і не знайшли своєї правової регламентації в новому цивільному процесуальному законодавстві.
В зв'язку з цим метою даного аналізу є визначення проблем правового рулювання підготовки цивільної справи до судового розгляду та надання пропозицій щодо закріплення такого порядку підготовки, який би адекватно відображав потреби сучасного судочинства.
Перш за все, відзначимо, що стадія підготовки є наступною після відкриття провадження у справі і є обов'язковою у будь-якій цивільній справі. Метою цього етапу цивільного судочинства є забезпечення умов для правильного та своєчасного розгляду справи у відповідному провадженні, й на досягнення даного результату повинні бути спрямовані всі підготовчі дії суб'єктів процесуальних правовідносин. Засобом досягнення даної мети є виконання комплексу специфічних завдань, які визначають основні напрямки діяльності учасників процесу. Завдання підготовки цивільних справ до судового розгляду:
1. визначення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи (предмету доказування);
2. визначення характеру спірного правовідношення сторін та норми права, яка підлягає застосуванню;
3. визначення складу учасників процесу (в конкретній справі), їх процесуального становища та способів забезпечення своєчасної явки цих суб'єктів в судове засідання;
4. визначення кола доказів, необхідних для вирішення справи та забезпечення їх своєчасного надання;
5. сприяння примиренню сторін.
Правильне уявлення про мету та завдання кожної процесуальної стадії як окремого етапу цивільного процесу, має вирішальне значення для визначення конкретного обсягу необхідних у справі підготовчих дій, функціональних напрямків діяльності учасників процесу, реалізації їх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків і сприяє якнайшвидшому досягненню процесуальної мети стадії. Тому не викликає сумнівів про необхідність формального закріплення вищевказаної мети та завдань стадії підготовки.
На жаль, як і його попередник, новий ЦПК залишив дане питання поза своїм правовим регулюванням. Глава 3 розділу III цього кодексу, яка присвячена порядку підготовки, починається одразу з статей, в яких закріплюється порядок вчинення конкретних підготовчих процесуальних дій.
В даному випадку не може вважатися такою, що закріплює мету підготовки ч. 1 ст. 130 ЦПК, у якій мова йде про "мету проведення попереднього судового засідання" яка визначається як з'ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду".
У зв'язку з тим, що попереднє судове засідання є процесуальною формою стадії підготовки справи до судового розгляду, в нього не може бути самостійної процесуальної мети. Більше того, врегулювання спору до судового розгляду є складовою завдання стадії підготовки — сприяння примиренню сторін. При чому завданням, що стоїть перед судом на стадії підготовки є сприяння врегулюванню спору до судового розгляду, а не з'ясування можливості такого. Якби воно було метою, то вся діяльність учасників процесу була б спрямована не на створення умов для правильного та своєчасного розгляду а вирішення справи, а тільки на "з'ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду".
Ще одне суперечливе положення містить ч. З ст. 130 ЦПК, яка визначає обсяг питань, що їх суд вирішує, перш ніж перейти до безпосередньої підготовки конкретного судового розгляду: це питання про наявність відмови від позову, визнання позову, бажання сторін укласти мирову угоду або передати справу на розгляд третейського суду.
Продовжуючи аналіз чинного ЦПК України слід відмітити, що, як і кодекс 1963 року, він закріплює перелік процесуальних дій по підготовці справи до розгляду виключно судді (ч. 6 ст. 130).
Звісно, можливості даних учасників процесу порівняно з можливостями судді, вони вельми незначні, але це не означає, що такі особи не беруть участі у підготовці.
Так, відповідно до ст. 131 ЦПК сторони зобов'язані подати свої докази чи повідомити про них суд тільки до або під час попереднього судового засідання у справі. Тому вбачається правильною позиція тих науковців, які наголошують на активній участі сторін та інших заінтересованих осіб у підготовці справи до судового розгляду. Адже останні на даному етапі процесу як мінімум подають докази та заявляють клопотання до суду (про забезпечення позову, про витребування доказів тощо).
Тобто, закріплюючи в ст. 130 ЦПК виключно процесуальні дії суду по підготовці справи до розгляду законодавець тим самим безпідставно звужує зміст підготовки, чим створює підґрунтя для можливих порушень процесуальних прав учасників процесу.
У підготовці справи до розгляду можуть брати участь й інші учасники процесу. Так, наприклад, у випадку порушення справи особою або щодо особи, яка не володіє мовою судочинства або є глухонімою, при підготовці справи та й під час судового розгляду не обійтися без участі перекладача, а у випадку проведення експертизи — експерта.
Таким чином, у ЦПК України має бути чітко закріплено перелік процесуальних дій по підготовці цивільної справи до судового розгляду не тільки судді, а й осіб, які беруть участь у справі та інших учасників процесу.
Ще один важливий фактор. Новий ЦПК не передбачає яких-небудь особливих правил щодо фіксації ходу підготовки. Більше того, він поширює на дану стадії всі процесуальні гарантії судового розгляду (ч. 11 ст. 130 ЦПК). Разом із тим, вбачається, що на даному етапі цивільне судочинство має свою специфіку. Так основною формою підготовки є попереднє судове засідання в ході якого не здійснюється повної оцінки доказів, не вирішується питання по суті. Діяльність сторін та інших осіб, які беруть участь у підготовці зводиться до висловлення власного волевиявлення щодо руху справи, а також різного роду клопотань: про забезпечення позову, про витребування доказів, про виклик свідків тощо. Тому викликає сумніви необхідність повної фіксації технічними засобами ходу попереднього судового засідання, адже остання потребує додаткових засобів (аудіо, відео носіїв і комп'ютерної техніки тощо), часу та коштів. А тому фіксування підготовки справи до судового розгляду повинно здійснюватись у журналі судового засідання, а питання про повну технічну фіксацію процесу, повинно вирішуватись тільки у випадку висловлення такого бажання учасниками процесу (наприклад, за заявою особи, яка бере участь у справі або за власною ініціативою суду). Важливим при розгляді даного питання є також визначення особливостей фіксування ходу підготовки в так званих безспірних справах (окремого та наказного провадження).
Хоча ЦПК закріпив проведення обов'язковим при підготовці будь-якої справи не залежно від її складності чи інших особливостей проведення попереднього судового засідання. Разом із тим, на відміну від позовного, окреме провадження характеризується активністю суду, відсутністю спору про право та сторін із протилежними інтересами, тому тут не застосовуються такий правовий інститут, як мирова угода, відмова від позову або визнання останнього, дуже обмежена реалізація змагальності, гласності та інших процесуальних принципів. У такому випадку доцільність застосування до справ окремого провадження попереднього судового засідання — процесуальної форми, яка сприяє реалізації принципів публічності та змагальності, викликає сумніви.
Щодо того, в якій все ж таки формі повинні проводитись процесуальні дії щодо підготовки справ окремого провадження до судового розгляду, то для відповіді на дане питання доцільно звернутись до ст.ст. 248 та 253 нового ЦПК, які закріплюють особливості підготовки справ про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою та про усиновлення. Аналіз даних норм дозволяє зробити висновок, що у вищевказаних справах підготовка здійснюється у формі одноособової діяльності судді суду першої інстанції.
На відміну від попереднього судового засідання, здійснення підготовки у формі одноособової діяльності суду не передбачає такої фіксації, як в ході попереднього судового розгляду. Це вважається суттєвим недоліком даної процесуальної форми, адже відсутність процесуальної фіксації призводить до того, що дії судді не можуть бути процесуально-правовими.
Хотілося б наголосити на тому, що проведення підготовки у формі одноособової діяльності судді не означає проведення підготовки без належної фіксації. Таке хибне ототожнення стало результатом недосконалого регулювання відповідної процесуальної форми ЦПК 1963 року. При належній регламентації дана процесуальна форма стане ефективним гарантом захисту прав і законних інтересів учасників процесу на даному етапі цивільного судочинства.
Відповідно до ч. 10 ст. 130 ЦПК про процесуальні дії, які необхідно вчинити до судового розгляду суд повинен постановити ухвалу. Із змісту даної статті не зрозуміло правову природу даного процесуального документу. Чи є ця ухвала своєрідним планом дій, чи процесуальним оформленням підготовчих дій, які вчиняються поза попереднім судовим засіданням? Тому можна припустити, що мова йде про процесуальні дії, необхідність вчинення яких залишається після закінчення попереднього судового засідання.
Так, наприклад, призначена на стадії підготовки експертиза, проводиться, як правило, вже після закінчення попереднього судового засідання і на момент його закінчення засідання ще немає результатів експертного дослідження. Очевидно, що для того, щоб призначити справу до розгляду, потрібно спочатку дочекатися результатів експертизи, залежно від яких і вирішувати питання про можливість подальшого судового розгляду.
Тому в даному випадку потрібно говорити про постановлення мотивованого процесуального акту. Адже кодекс не передбачає вичерпного переліку процесуальних дій у підготовці справи, конкретний зміст процесуальної діяльності суду визначається ним за власним переконанням. Тому для уникнення можливих зловживань із боку суддів, безпідставного проведення окремих процесуальних дій, які могли б затягнути процес (наприклад, призначення експертизи у справі) потрібно зобов'язати суд обґрунтовувати необхідність проведення тієї чи іншої процесуальної дії, шляхом постановлення мотивованої ухвали.
Неоднозначно сприймається і норма ст. 156 ЦПК України, яка містить положення наступного змісту: "Після закінчення підготовки справи до судового розгляду суддя постановляє ухвалу, в якій зазначає, які підготовчі дії ним проведені, і встановлює дату розгляду справи". Тобто мова йде про постановлення ухвали "після закінчення підготовки справи до судового розгляду".
Між стадіями підготовки справи та судового розгляду не існує будь-якого часового розриву: завершення першої стадії гармонійно переходить у початок наступної. Коли це було б інакше, то, як слушно зазначено у спеціальній літературі, існував би' проміжок часу непроцесуального характеру, що суперечить процесуальному законодавству. Тому підготовка справи закінчується в момент початку наступної процесуальної стадії — судового розгляду. Очевидно, що "дата розгляду справи" не може визначатися в день його проведення.
В даному випадку доцільно говорити про готовність справи до розгляду, тому виносити ухвалу про закінчення підготовки на даному етапі вбачається передчасним.
Викликає зауваження і вимога законодавця зазначати в ухвалі підготовчі дії, які проведені суддею у підготовці (ст. 156 ЦПК). Адже з однієї сторони хід попереднього судового засідання фіксується в журналі судового засідання, а з іншої — суд є не єдиним учасником процесу, який здійснює підготовку, чому ж у переліку повинні бути тільки процесуальні дії вчинені ним?
Недоцільним також вбачається закріплення на законодавчому рівні спеціального строку протягом якого після визнання справи достатньо підготовленою суддя повинен призначити судовий розгляд. Час підготовки по суті включається в загальний строк розгляду та вирішення справи. Тому суд сам заінтересований в якнайшвидшому проведенні судового розгляду у справі. В контексті вищевказаного очевидною є потреба привести зміст ст. 156 ЦПК до реальної юридичної практики.
Підводячи підсумок, хотілося б підкреслити, що зазначений вище перелік проблемних питань не є вичерпним. Слід констатувати низку суттєвих проблем правового регулювання підготовки справ до судового розгляду новим ЦПК України. Потребують подальшого дослідження питання вдосконалення порядку проведення попереднього судового засідання; процесуального оформлення підготовчих дій учасників процесу; особливостей підготовки до судового розгляду справ у порядку апеляційного, касаційного інших проваджень тощо. Без вирішення даних питань неможливо говорити про оптимальну та ефективну процедуру підготовки цивільних справ до судового розгляду і, відповідно, про якість правосуддя в цілому.
Вдосконалення правового регулювання порядку підготовки цивільних справ до судового розгляду дозволить створити надійний механізм розгляду та вирішення цивільних справ, що буде адекватно відображати існуючі реалії. В контексті вищесказаного в якості можливих варіантів реформування цивільного процесуального законодавства можна розглядати його зміну в сторону раціоналізації та оптимізації її цивільних процедур, зокрема шляхом створення можливості вирішувати правовий спір, не доводячи справу до судового розгляду.
В Калинівському районному суді Вінницької області не виникало проблем при застосуванні норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду за 2009 рік.
Голова
Калинівського районного суду Ю. П. Попик
_03_03.png)
