Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Суддею Калинівського районного суду Вінницької області винесено вирок військовослужбовцю за ч.5 ст.407 КК України.
ОСОБА_1 будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, діючи всупереч інтересам служби та вимог статей 11, 16, 49, 127-128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 3-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.5 ст.407 КК України, за наступних обставин. 02.03.2023 року о 18год.00хв., після завершення робочого дня, було надано дозвіл на залишення розташування військової частини, та останній зобов’язаний був прибути до військової частини о 08год.00хв. 03.03.2023 року. Проте, у ОСОБА_1, який 03.03.2023 року приблизно о 07год.00хв. перебував у місті Вінниця Вінницької області (більш точної адреси під час досудового розслідування не було встановлено), виник злочинний умисел направлений на нез’явлення на службу до військової частини без поважних причин, з метою тимчасового ухилення від виконання обов’язків військової служби.
Реалізуючи даний злочинний умисел, будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, старший солдат ОСОБА_1 поїхав 03.03.2023 року до своєї матері. Перебуваючи за вказаною адресою, старший солдат ОСОБА_1 із особистих мотивів, з метою тимчасово ухилитись від виконання обов’язків військової служби, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану, залишився за місцем проживання своєї матері, і 03.03.2023 року о 08год.00хв., не з’явився до розташування військової частини. З цього моменту, старший солдат ОСОБА_1 проводив час на власний розсуд, не пов’язуючи його з виконанням обов’язків військової служби, допоки 13.03.2023 року не прибув до військової частини.
Враховуючи те, що обвинувачений не оспорював фактичні обставини справи і судом було встановлено, що він правильно розуміє зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності та істинності його позиції, заслухавши думку учасників судового розгляду та роз'яснивши їм положення ч.3 ст. 349 КПК України, суд визнав недоцільним дослідження інших доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.
Оцінюючи викладене, суд приходить до висновку, що винність ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті, доведені повністю, а його дії за ч.5 ст.407 КК України, а саме нез’явлення військовослужбовця вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану, правильно кваліфіковані органами досудового слідства.
Прокурор у своїй промові, під час виступу у судових дебатах, просив визнати ОСОБА_1 винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, та призначити йому покарання у виді 5 (п’яти) років позбавлення волі, яке він має відбувати реально.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_1, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, особу винного, обставини, що пом'якшують і обтяжують його покарання.
Обвинувачений ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України відноситься до тяжкого злочину.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що органом досудового розслідування обставинами, які пом’якшують покарання ОСОБА_1 визначено: щире каяття та активне сприяння в розкритті кримінального правопорушення. Обставин, які обтяжують його покарання, під час досудового розслідування не встановлено.
З урахуванням вимог статей 66, 67 КК України, роз’яснень щодо застосування його норм, викладених у постанові Верховного Суду від 25.07.2019 року у справі № 156/98/18 (номер провадження 51-9408км18) та рекомендацій, наведених в постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», суд ретельно дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку про можливість визнання обставинами, що пом’якшують покарання ОСОБА_1, визначених органом досудового розслідування в матеріалах кримінального провадження, та доведених прокурором під час розгляду кримінального провадження.
Частина 5 статті 407 КК України визначає, що самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, а також нез’явлення його вчасно на службу без поважних причин, вчинені в бойовій обстановці, а так само ті самі дії тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану, - карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.
З урахуванням даних про особу обвинуваченого, беручи до уваги характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, наявність обставин, що пом`якшують покарання, та врахувавши всі обставини кримінального провадження, суд керуючись принципом справедливості та індивідуалізації покарання, приходить до висновку, що ОСОБА_1 необхідно призначити покарання у мінімальній межі, установленій у санкції ч.5 ст.407 КК України.
Вчинені ОСОБА_1 дії, в умовах воєнного стану, коли інші військовослужбовці виконують свій військовий обов`язок безпосередньо у регіонах ведення бойових дій, ризикуючи своїм життям, захищаючи суверенітет України, є недопустимими, а тому звільнення військовослужбовців, які ухиляються від виконання таких обов`язків, від відбування покарання з випробуванням або призначення їм більш м’якого покарання, ніж передбаченого законом, демотивує та знижує рівень військової дисципліни і боєготовність підрозділів Збройних Сил України та інших військових формувань, що є неприпустимим наслідком такого правозастосування.
При розгляді даної справи судом враховано всі обставини та думки сторін, досліджено докази.
Відповідно до вироку суду ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.5 ст.407 КК України, та призначити йому покарання у вигляді 5 (п’яти) років позбавлення волі.
На підставі ст.54 КК України позбавлено ОСОБА_1 військового звання «старший солдат».
_03_03.png)
